Правила прийому до закладу

       Тривалий час негативні наслідки порушення нор­мальних стосунків між дітьми і батьками розгля­дались виключно з погляду розриву або викрив­лення зв'язку дитини з матір'ю. Цим, власне, і по­яснюється домінування терміна «материнська депривація», скажімо, замість терміна «батьків­ська депривація».У педагогічній системі виховання важливе, спе­цифічне і незамінне місце відводиться батькові. Саме у XX ст. з'явилося багато досліджень, які засвідчили, як протягом історії розвитку людства змінювався феномен батьківства.

         За останні роки ця зміна виявилася навіть більш значною, аніж зміна феномена материнства. Якщо материнство важко відірвати від його біологічної, інстинктив­ної основи, то батьківство — феномен переважно соціальний і тому піддається відносно більш різ­ним змінам, що залежать, зокрема, від панівного типу сім'ї, її місця в суспільстві.

          Постійно зростаюча кількість досліджень, біль­шість із яких була проведена наприкінці минуло­го - на початку нинішнього століття, демонструє наявність двох важливих сторін у розумінні бать­ківства як соціального інституту і фактора розви­тку дитини. Акцентуація уваги на особливій ролі, яку ві­діграє батько у становленні особистості дити­ни, принципова відмінність цієї ролі від ролі матері.Зближення чоловічої і жіночої відповідальнос­ті у вихованні дітей, майже до відмови визна­ти, що така специфіка взагалі існує.

          Численні дослідження, спостереження, експери­менти науковців, педагогів, розглядаючи першу сторону батьківської участі у розвитку дитини, за­свідчили, що, на відміну від матерів, які значну частину часу витрачають на догляд за дитиною, турботу про неї, батьки насамперед грають з дити­ною, поводять себе з нею як партнер, співучасникгри, товариш. Вони витрачають на ці ігри у 4-5 ра­зів більше часу, аніж на годування, гігієнічні про­цедури.            Спілкуючись із дитиною, граючись з нею, батьки значно сильніше, аніж матері, розвивають органи чуттів дитини, П моторику, пробуджують її активність. Ці дослідження засвідчують, що матері, у свою чергу, більше, ніж батьки, розмовляють з дити­ною, частіше з нею грають у традиційні ігри (типу «Ку-ку», «Ладушки», «Коза рогата», «Хованки» тощо), читають їм.

           Низка відмінностей у батьківських і материнських функціях були виявлені в дослідженнях Р. Парке, якого вважають одним із провідних дослідників ролі батька в розвитку дитини. Зокрема, ним було засвідчене наступне:діти, яких батько купав, годував, виявляють­ся в подальшому більш терплячими в присут­ності незнайомої людини;уже в ранньому віці дитина по-різному ста­виться до батька і матері: якщо потребує тур­боти, то вона звертається до матері, а якщо їй хочеться пограти — до батька (двоє із трьох ді­тей, які вчаться ходити, обирають в ролі парт­нера для гри саме батька); дивлячись на матір, дитина найчастіше посміхається, а дивлячись на батька — сміється.Цікаві результати дослідження, що стосується неповних сімей, у яких діти зростають без мате­рі, лише з батьком. У таких сім'ях, закономірно, батьки багато часу витрачають на догляд за дити­ною. Однак, все одно вони значно більше, аніж ма­тері в неповних сім'ях, граються з дітьми, й ігри ці більш активні. Разом з тим не ці відмінності є найбільш важли­вими.            Найбільш суттєвим і практично нічим неза­мінним виявляється вплив батька на становлення психосексуальної ідентичності, тендерної функції як хлопців, так і дівчат.Дослідження соціопедагогічних і психотерапевтич­них практик  свідчать про пагубність змішання чоловічої та жіночої ролі в сімейному вихованні, їх заміні один одним. Так кримінологи пов’язують делінквентність підлітків з вихованням їх у непов­них сім'ях, насамперед з відсутністю батька або особи, що замінює його.  Психологи також вва­жають, що багато психічних порушень зумовлені відсутністю в сім'ї батька.Проблеми хлопців, які виховуються без батька, як правило, полягають у тому, що їм в якості су­спільно схвалюваної нав'язується жіноча модель по­ведінки у підлітковому віці. Прагнучи утвердити себе як особа чоловічої статі, він активно відкидає таку модель, що нерідко призводить до дезоргані­зації поведінки, труднощів у розвитку особистості.Для формування гендерної ідентичності дівчин­ки батько також необхідний, але зовсім з іншо­го приводу. Дівчинка стає впевненою в собі дівчи­ною або жінкою лише у відзеркаленні ставлення до себе з боку безкорисного і люблячого її чолові­ка. Крім того, на формування жіночої ідентичнос­ті дівчинки впливає можливість відштовхнути­ся від протилежної гендерної моделі, співвіднес­ти себе з нею.Ці та багато інших аспектів сьогодні досить відо­мі та загально визвані. Тому матері, які вихову­ють дітей у неповних сім'ях, без батьків, й педаго­ги часто прагнуть знайти для дитини своєрідного «замінника батька» — людину, яка б виконувала таку місію.

          Носієм чоловічої моделі може висту­пити і дідусь, і дядько, і друг сім'ї.Другий важливий фактор у розумінні батьківства як соціального інституту і як умови розвитку дитини — зближення чоловічоїта жіночої ролі у ви­хованні дітей, майже до відмови визнаний того, що така специфіка взагалі існує.Сьогодні жінки стають дедалі більше схожими на чоловіків — зайняті кар'єрою, дедалі менше часу перебувають удома, дедалі менше займаються гос­подарством, а  чоловіки, навпаки, охоче займаються домашніми справами, дедалі частіше виконують другорядні функції в матеріальному забезпеченні сім'ї, дедалі більше приділяють увагу заняттям з дітьми, навіть відпустку з догляду за новонаро­дженими беруть батьки, а не матері.

          Цікаво, що зазначені зміни гендерних ролей отримують різ­ну суспільну оцінку. Якщо щодо змін жіночих ро­лей негативно - скептична оцінка все ж переважає, то зростаюча роль батька у вихованні дітей оцінюється суто позитивно. Наприклад, за останні роки популярною стає присутність батька під час поло­гів. Засвідчено, що такі батьки у подальшому значно більше спілкуються, граються  навіть із зовсім маленькими дітьми. Під час розлучення судді де­далі частіше залишають дитину з батьком.Зрештою, зміна ролі батька знаходить своє відо­браження і в художніх творах, кінофільмах.

         Отже, феномен материнства і батьківства, суспільне став­лення до них змінились протягом історичного розвитку людства і сьогодні пізнається в різних кра­їнах, культурах, народах і навіть різних соціаль­них групах. У зв'язку з цим перспективним  видається комп­лексне національне дослідження цього питання, національного бачення ролі батьківства в становленні особистості дитини.